В Астарті ми віримо, що розвиток людини починається з глибшого розуміння себе, свого коріння, культури. Саме тому для нас важливо підтримувати ініціативи, які допомагають осмислювати історичну спадщину, надихають на самовираження, зміцнюють зв’язок між поколіннями й формують середовище, у якому кожен може зростати не лише професійно, а й особистісно.
У час, коли повномасштабна війна змушує українців щодня переглядати свої пріоритети й опори, такі зустрічі стають ще важливішими. Вони допомагають краще зрозуміти, звідки ми йдемо, що тримає нас разом — і заради чого рухаємося вперед.
19 липня ми говорили про історії, які формують уявлення про відповідальність, вплив і бачення наперед. Під час лекції історика Ігоря Кошіля згадували українських меценатів — родини Терещенків, Алчевських і Ханенків.
Лекція була не лише про меценатство як соціальний жест, а про глибоку культурну та ціннісну основу таких рішень.
Ми дізналися:
– як родина Терещенків перетворювала прибутки з цукрового бізнесу на інвестиції в освіту, лікарні, музеї та міську інфраструктуру;
– як Христина Алчевська будувала освітні проєкти на сході України, а її діти ставали художниками, музикантами й громадськими діячами;
– як Ханенки зібрали одну з найвишуканіших колекцій світового мистецтва і передали її українській державі.
Ці історії — не з музейних стендів. Приклади родин Терещенків, Алчевських і Ханенків — це про дію в довгу. Про здатність бачити ширше за власний час і впливати на середовище навколо.
А далі — рефлексії наших колег, які поділились враженнями від лекції:
“Ця лекція — справжній екскурс у золоту добу українського меценацтва, який відкрив для мене нові грані нашої історії та культури. Життєві історії родин Алчевських, Терещенків, Ханенків та інших прозвучали по‑новому — сучасно, живо, емоційно, з акцентом на їхній глибокий гуманізм і віру в майбутнє України. Лекція надихнула не лише здобувати знання, а й діяти: підтримувати культуру, освіту, допомагати тим, хто цього потребує. Це не просто історія в датах і цифрах — це нагадування про нашу відповідальність перед тими, хто творив і вкладав у майбутнє України. Щиро дякую за потужну історичну та духовну подорож!”
Наталія Фролова – провідний фахівець з кадрового адміністрування
“Лекція для мене відкрила захопливу сторінку української історії підприємництва ХІХ століття. Особливо вразили факти про цукрових підприємців — Терещенків та Харитоненків, що з простих селян створили справжні промислові роди. Найбільше запам’ятався принцип «прагнення до суспільної користі», яким керувалися ці підприємці. Вони не просто збагачувалися, а інвестували в освіту, культуру, інфраструктуру — створювали школи, лікарні, підтримували мистецтво. Це підкреслює, що традиції соціально відповідального бізнесу в Україні мають глибоке історичне коріння й надихають усвідомити, як сучасні підприємці можуть брати приклад із минулого, поєднуючи комерційний успіх із суспільною користю.”
Наталія Бургела – начальник відділу стандартизації, сертифікації та якості
“Лекція Ігоря Кошіля була надзвичайно цікавою завдяки його живій подачі матеріалу. Вона дала змогу поглибитися у багатогранність нашої історії та вкотре утвердила думку про те, наскільки важливо цікавитися різними аспектами минулого. Я виросла на Чернігівщині й часто бувала на Сумщині, тому згадки про знайомі місцини з перспективи історій представників українського «old money» були для мене особливо цінними. Дякую компанії за таку можливість!”
Тетяна Нещерет – фахівець зі сталого розвитку
“Лекція Ігоря Кошіля стала нагодою зануритися в маловідому, але надзвичайно потужну сторінку української історії — життя й діяльність родин Терещенків, Ханенків та інших видатних українських родів. Вона допомогла усвідомити, що коріння українського підприємництва, меценатства й державотворення значно глибше, ніж здається на перший погляд. Утвердилася думка, що справжній успішний бізнес в Україні завжди мав «вкорінення» у національні цінності, а національна ідентичність — це не абстракція, а сукупність щоденних рішень, заснованих на гідності, відповідальності та служінні. Особливо вразили приклади підтримки культури й освіти з боку українських родин, які мислили поколіннями, та меценатів, що активно підтримували художників і створювали культурні простори. Окремо хочу подякувати Ігорю за те, що надав історії нового значення: її важливо сприймати не лише як те, що сталося в минулому, а як джерело сенсів, яке формує нас сьогодні та допомагає ухвалювати рішення на майбутнє. Історія — це не про «було», це про «є» і «буде». Вона — інструмент, а не лише пам’ять; простір відповідальності, досвіду та сили. І наприкінці не можу не згадати цитату: «Любити Україну до глибини душі — легко. А спробуйте до глибини кишені». У час війни цей афоризм набуває особливої актуальності: справжній патріотизм — це не слова, а дія, вклад, ресурс, вибір.”
Людмила Борисенко – начальник відділу професійного розвитку