День вишиванки — це не просто про одяг. А точніше – зовсім не про одяг.
Це про пам’ять, силу роду, любов до свого і про зв’язок поколінь, який ми несемо крізь роки.
У кожної вишиванки — своя історія. Так само, як у кожної людини, у кожної родини — свій шлях, своя пам’ять, свій код роду, свій ДНК.
Вишитий рушник, серветка чи сорочка інколи можуть зберігати більше спогадів, ніж старий фотоальбом. Ці речі часом настільки старовинні, що проходять через руки не одного покоління. Іноді це — єдине, що залишилося від рідної людини. Можливо, вже немає навіть фотографій, але є вишивка, у яку мама, бабуся чи прабабуся вкладали свою душу, тепло рук і любов.
У таких речах живе пам’ять. Живе дім. Живе історія родини.
Цього року наші колеги поділилися особистим — своїми історіями про вишиванку. Про пам’ять, яку бережуть. Про традиції, які передають далі. І про моменти, що через роки досі зігрівають серце.
 | «Мамині рушники досі зберігають тепло її рук. Маленьким я любив спостерігати, як мама вечорами вишиває. Стомлена після важкої роботи в полі, але саме за вишивкою вона ніби відпочивала — співала пісень, усміхалася, творила красу своїми руками. А я сидів поруч і дивився, як зачарований. Як стібок за стібком на полотні народжувалася квітка. Як мама власноруч плела ніжні мережива, щоб потім пришити їх до рушника. Я не просто спостерігав — я теж брав участь у створенні цих речей. Пам’ятаю, як маленьким втягував нитку в голку — це був мій особливий “обов’язок”. Розплутував нитки для вишивки, які тоді продавалися у мотках, скручував їх у клубочки, допомагав мамі, як міг. І сьогодні я розумію: у тих рушниках — не лише мамина праця і талант. У них — наш час разом, наша близькість, взаємодія поколінь, любов і пам’ять, які залишаються назавжди. Один із цих рушників сьогодні зберігається у мене вдома, інший — у моєї доньки. І я знаю: колись вона передасть цю сімейну реліквію своїм дітям». Віктор Іванчик — засновник та генеральний директор агропромхолдингу “Астарта-Київ” |
«Коли донька, рятуючись від війни, виїхала за кордон, вона взяла з собою найцінніше — не валізи, а пам’ять. У тій пам’яті — наш український костюм, зібраний любов’ю кількох поколінь.
Я шила для неї спідницю, вкладаючи у кожен стібок віру, що вона повернеться додому. Донька власноруч зробила запаску. Сорочка — бабусина, а корсетка — ще прабабусина.
І тепер щороку вона одягає цей костюм у Норвегії на їхнє національне свято. Стоїть серед іншої культури, іншої мови — але у своєму, українському. І ніби без слів говорить: “Я з України. Я пам’ятаю. Я бережу”».
Тетяна Мельченко — фахівчиня із сертифікації агрофірми імені Довженка
«Орнамент моєї вишиванки поєднує давні українські символи-обереги. Геометричні ромби символізують родючість і добробут, хвилясті лінії — безперервність життя і зв’язок поколінь, а симетричний візерунок на грудях — гармонію та внутрішню силу.
Малиновий колір означає любов і життєву енергію, бірюзовий — духовний захист і спокій.
Ця вишиванка — не просто одяг, а частинка моєї душі, вишита власноруч».
Людмила Булка-Юрченко — інженерка з охорони праці, агрофірма «Житниця Поділля»