22 січня 1919 року українці зробили свідомий вибір. Проголошення Акту Злуки став кроком до закріплення спільного бачення майбутнього української держави в умовах війни, політичної нестабільності й зовнішнього тиску. Акт Злуки не вирішив усіх проблем, але заклав принцип, який і сьогодні визначає нас: сила українців у здатності діяти разом, навіть коли шляхи різні, а обставини складні.
Закон визначає “соборність” так: єдність і неподільність усіх територій України, духовна єдність українців, а також єдність усіх громадян незалежно від національності та віросповідання, спрямована на утвердження справжнього суверенітету й побудову демократичної держави. Термін «соборність» охоплює кілька рівнів: об’єднання земель в одне державне ціле, духовну консолідацію всіх жителів та згуртованість громадян.
Для України соборність — це єдність у багатоманітності, поєднання територіальної цілісності з духовною згуртованістю, фундамент для державності, незалежності та демократії.
Соборність часто сприймають як абстрактне поняття або історичний символ, але на практиці вона проявляється в діях: у здатності узгоджувати інтереси, брати відповідальність і рухатися разом до спільної мети. Понад сто років тому це був непростий політичний і суспільний вибір, сьогодні — щоденна практика, яка тримає нас разом і в роботі, і в житті.
Ми живемо в час, коли єдність не можна декларувати — її потрібно підтверджувати діями. Соборність сьогодні — це не про однаковість. Це про спільний напрям руху. Про усвідомлення, що кожна роль має значення, а жодне зусилля не існує у вакуумі. Про рішення бути разом — у роботі, у взаємній підтримці, у складних виборах.