Сьогодні цей ритуал здається звичним і зрозумілим у різних країнах. Але бере він свій початок ще в повоєнні часи Першої світової війни — коли світ намагався осмислити масштабні втрати.
Тоді з’являється ідея вшанувати пам’ять не словами, а тишею — короткою паузою, яка дає кожному можливість згадати по-своєму.
Є дві версії того, де саме вперше з’явилася «хвилина мовчання». Обидві ведуть у часи Першої світової війни.
Перша версія: Кейптаун
У 1918 році в Кейптауні щодня опівдні лунав постріл із гармати, після якого місто завмирало на дві хвилини. Люди зупинялися на вулицях, транспорт ставав, робота зупинялася.
Це рішення ініціював мер Гаррі Гендз після особистої втрати в родині. Одна хвилина була присвячена загиблим, інша — тим, хто продовжував жити.
Це був один із перших прикладів того, як тиша стала спільною дією, а не лише особистим переживанням.
Друга версія: Лондон
У 1919 році журналіст і ветеран війни Едвард Джордж Гоні запропонував відмовитися від гучних святкувань завершення війни й замінити їх кількома хвилинами мовчання.
Ідею підтримали на державному рівні. 11 листопада 1919 року о 11:00 у Великій Британії провели першу загальнонаціональну хвилину мовчання.
У цей момент зупинилася ціла країна.
Як це стало світовою практикою
Після Першої світової війни хвилина мовчання та близькі до неї практики пам’яті поступово закріпилися в багатьох країнах світу.
У Великій Британії, Австралії, Новій Зеландії та Канаді традицією стала загальна пауза пам’яті 11 листопада — у День пам’яті, коли країна зупиняється о 11:00.
У Франції та Бельгії хвилини мовчання регулярно проводяться під час національних днів пам’яті та на вшанування жертв воєн і терористичних атак.
У Німеччині держава щороку проводить національний День скорботи (Volkstrauertag), коли вшановують жертв війн і насильства.
В Ізраїлі країна буквально завмирає під час Дня пам’яті загиблих воїнів і жертв терору — рух зупиняється, і звучить сирена.
У США хвилини мовчання використовуються як державний ритуал під час трагедій і національних дат пам’яті, хоча не мають єдиного щоденного формату.
В Україні хвилина мовчання щодня о 09:00 стала загальнонаціональною практикою після початку повномасштабної війни як спосіб вшанування загиблих.
Україна: як це стало частиною нашої реальності
Хвилина мовчання як форма вшанування пам’яті існувала в Україні задовго до останнього десятиліття — на державних церемоніях, у дні жалоби, під час поховань. Це не був винахід нового часу, а загальна культурна практика, знайома кожному.
З початком російської агресії у 2014 році вона набула нового, гострішого звучання: її почали активно використовувати на публічних заходах — під час вшанування загиблих на Майдані, у дні жалоби за військовими, після трагедій на кшталт збиття Іл-76 у Луганську. Але то були ситуативні, не щоденні жести.
Після початку повномасштабного вторгнення з’явилась потреба в спільному регулярному ритуалі пам’яті.
16 березня 2022 року президент Зеленський підписав Указ №143/2022 про загальнонаціональну хвилину мовчання о 09:00 — на вшанування загиблих військових і мирних громадян. А у березні 2026 року Верховна Рада закріпила цю практику законодавчо, зробивши її обов’язковою на державному рівні.
Так хвилина мовчання стала частиною нашого щоденного ритму — незалежно від міста, професії чи формату роботи.
Чому це важливо
Сила хвилини мовчання в тому, що вона не нав’язує жодного правильного способу пам’ятати. У цей момент кожен згадує своє: людей, історії, втрати.
Це коротка пауза серед потоку новин і справ, яка допомагає не втратити головного — усвідомлення ціни, яку ми платимо.
Тиша в цьому випадку звучить гучніше за слова.
Зупиніться о 09:00 ранку, вшануйте.